Родзинки педагогів-класиків
ІЗ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ А.С. МАКАРЕНКА.
А.С .Макаренко вніс вагомий доробок у теорію й методику виховання та перевиховання дітей-сиріт і безпритульних дітей. Методи психоморальної адаптації в дитячому колективі, які він розробив і випробував на практиці, не втратили своєї актуальності і в наш час.
Однією з причин появи «важких» дітей Антон Семенович Макаренко вважав ненормально сформовані стосунки між дітьми й дорослими в сім’ї та школі.
Метою виховання видатний педагог вважав неокремі завдання, незагальний ідеал, а всю програму розвитку людської особистості, програму людського характеру. Найголовнішою якістю особистості А.С. Макаренко вважав почуття відповідальності. Основний принцип педагогічної системи Макаренка - принцип виховання в колективі. Педагог зазначав, що спілкування учнів і педагогів повинно спиратися на дружні взаємини, на повагу вчителя до особистості учня, віру в його можливості. Він зазначав, що правильне виховання можливе за наявності вчительських колективів як колективів однодумців.
Макаренко вважав, що відмінними ознаками стилю здорових товариських взаємин у дитячому колективі є оптимізм. Постійна бадьорість, ніяких похмурих обличь, постійна готовність до дії, веселий настрій, але не істеричність, роздратованість. Готовність до корисних дій. Але не до вереску й біганини, бо тільки корисні дії є запорукою здоров’я, профілактикою психічних розладів, стресів.
Рекомендації педагогам що до спілкування з дітьми схильними до правопорушень:
- Проявляйте витримку під час спілкування з проблемними підлітками;
- Терпляче і наполегливо пояснюйте неправильність їхніх поглядів і поведінки;
- Намагайтесь переконувати і відкривати «важким підліткам» гідні та цікаві життєві перспективи;
- Постійним навчанням не закріплюйте у підлітків схильних до правопорушень, негативну оцінку своїх вчинків;
- Не перешкоджайте їхній участі у звичайних заходах;
- Уникайте надто наполегливо і без церемонно втягувати таких підлітків в суспільні справи колективу;
- Втягуйте «важких підлітків» у суспільні корисні трудові справи власним прикладом;
- По можливості, з метою перевиховання підлітків, які вже зробили помилку в житті змініть обставини та звичні їм форми поведінки, виказуйте їм довіру, схвалюйте їхні досягнення.
Досить яскраво висвітлено соціально-психологічні аспекти девіантної поведінки підлітків у творі видатного педагога «Педагогічна поема». Це найбільш значний твір письменника. В ньому розказується про перевиховання неповнолітніх правопорушників у дитячій трудовій колонії, творцем і керівником якої був сам автор. А.С. Макаренко зазначив що справжнім педагогом може бути тільки висококваліфікована людина. У дитячому колективі не може бути показного авторитету. Те, що ми називаємо високою кваліфікацією вчителя і чисте знання, уміння, майстерність, золоті руки, небалакучість, постійна готовність працювати - ось що захоплює дітей найбільше. «Педагогічна поема» вражає своїм пафосом, вірою у дитину, тільки при самовідданій праці вихователів діти зрозуміють, що вихователь «не ворожа до них сила».
ІЗ ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ Я. КОРЧАКА
У сучасному українському суспільстві відбуваються кризові процеси, які негативно впливають на психологію людей, особливо підлітків, породжуючи девіантну поведінку.
Саме діти перебувають нині чи не в найскладнішому становищі внаслідок не сформованості власної системи моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що не дає їм змоги адекватно реагувати на події, факти навколишнього життя.
Девіантна поведінка ( від лат. deviatio – відхилення) – це поведінка, яка не відповідає загальноприйнятим або встановленим нормам. Девіантна поведінка й особистість, що її виявляє, викликає негативну оцінку з боку інших людей. Негативна репутація заважає позитивним змінам й викликає рецидиви девіантної поведінки. Тобто для девіантної поведінки характерні повторення і досить значна тривалість. Особливістю девіантної поведінки є те, що вона завдає значної шкоди самій особистості або навколишнім людям.
Еволюція індустріальних суспільств і посилення індивідуалізаційних процесів у сучасній освіті все більше спричиняє якісні зміни і в культурі навчання. З поширенням ідей глобалізації відбувається децентралізація ініціатив, підвищення компетенцій. У цих умовах школа повинна стати середовищем, у якому учні відчували б себе потрібними і важливими для суспільства. Сучасному суспільству, як зазначає О. Квас, необхідні навчально-виховні інституції, де б існувала нова культура навчання, а її характерними рисами мають стати ті елементи, які склали основу педагогіки дитиноцентризму впродовж багатьох десятиліть, а саме: визнання дитини (учня) центральною фігурою навчального процесу, зіставлення учнями свого суспільного досвіду з науковими знаннями, спільна рефлексія над власними діями з метою кращого засвоєння знань і продовження зініційованих починань.
Для Януша Корчака педагог – це людина, котра вміє війти до зачарованого світу дитини: відчути себе дитиною, повернутись у дитинство. Вихователем не може бути людина, котра не любить дітей, не цікавиться ними і зайнята лише собою. Ідеальним педагогом, на думку Корчака, був «розумний вихователь», котрий в своїй роботі керується принципом поваги до особистості дитини та її прав. Ніхто не займався так серйозно правами дитини, як Корчак. Він уважав головним правом дитини право на повагу. «Звідси висновок, що щоб бути вихователем, потрібно відчути себе знову дитиною, потрібно вміти ввійти в зачароване королівство дитинства».
«Також він стверджував, і це – цілком нове, що вихователь відповідальний за виховання не тільки перед суспільством, але також і перед вихованцем, за те, яким є суспільство.
Я.Корчак умовно поділив на три рівні:
Перший рівень – підґрунтя усієї педагогічної діяльності – це робота над собою «Будь собою – шукай власної дороги. Пізнай себе, потім захочеш пізнати дітей. З’ясуй сам для себе, до чого ти здібний, потім дітям почнеш окреслювати їхні права і обов‘язки. Зі всіх сам ти ще дитина, яку мусиш пізнати. Виховати і вивчити передусім».
Януш Корчак був переконаний, що вихователь перш ніж пізнати дітей, має пізнати себе, перш ніж окреслити коло прав та обов’язків дітей, слід усвідомити, на що здатний сам. «Планувати, прийняти рішення, виснажитися, зробити, сміятися з невдалих спроб і подоланих труднощів».
У процесі самовдосконалення важлива роль відводиться самоосвіті.
Я. Корчак пропонує такі поради педагогу (вихователю): «…молодий вихователь мусить розуміти, що він готується до майбутньої праці, що здобуває на майбутнє, що гартується і росте. Працюючи сьогодні, мусить передбачити, як буде працювати: коли умови будуть кращі; коли здобуде досвід; коли зросте його авторитет. Робота над собою була, на думку Я. Корчака, основою самовдосконалення.
Другий рівень – професійне спрямування на дитину. Педагог-вихователь досягає цього рівня проходячи такі етапи: пізнання дитини, всебічне її вивчення (фізіологічне, психологічне) за допомогою діагностики, спостереження; ставлення дитини в центр своєї професійної активності (емпатія, педагогічна рефлексія). Найкраще цей рівень розкривається у реалізації педагогічної етики.
Основним гаслом кожного педагога, на думку Я. Корчака, має бути таке: «Пізнати людину, значить, перш за все вивчити дитину на тисячу способів».
Вивчення дитини, її пізнання стають підґрунтям для формування індивідуального виховного підходу. Виховання молодої людини в розумінні Януша Корчака повинно здійснюватися заради самої дитини, відповідно до її потреб.
На глибоке переконання Я. Корчака якщо в медицині існує наука про діагностику хвороби, то в педагогіці повинна існувати діагностика симптомів, яка має стати основою виховного впливу і вказувати на шляхи поведінки з дітьми. Діагностику визначають як розпізнання якогось стану речей, тенденцій його розвитку на основі проявів, що базується на знанні загальних закономірностей.
Любов і повага для дитини в концепції Доктора Корчака діалектично пов’язується з прагненням до її детального і безупинного пізнання. Постулат постійного проникнення у психіку дитини, ідея обережного розпізнавання зобов’язує його боротися з лінню педагогів, котрі, зіткнувшись з важкими дітьми, застосовують поспішний і безапеляційний діагноз. Тільки детальне вивчення конкретного випадку, незалежно від думок навколишніх, тільки постійне прагнення пізнання, втілене у пізнанні дитини, дасть змогу вихователю любити її розумною любов’ю, і наскільки вихователь буде ближчим до дитини, настільки сформує в ній рис гідних уваги.
Діагностичне вивчення опирається на два головні елементи: досвід й аналіз, і тут виокремлюються дві крайні позиції: радикальний емпіризм і раціоналізм. У понятті емпіричному діагноз є результатом досвіду, зібрання даних. А з точки зору раціоналізму головне джерело діагнозу – це сукупність міркувань.
Без початкового діагнозу, за словами Доктора, неможливо організувати раціональну поведінку. Діагноз може також супроводжувати різні етапи реалізації діяльності, аж до її завершення, коли необхідно оцінити результати роботи та її досягнення, що виявить можливі недоліки і необхідність зробити модифікацію. Якщо педагогіка захоче йти шляхом, що його проклала медицина, вона мусить виробити виховну діагностику, яка ґрунтується на розумінні симптомів. Немає симптому, що нічого не означав би. Треба зауважувати й замислюватися про все, відкидати випадкове, пов'язувати споріднене, шукати внутрішньої логіки. Не – як вимагати, чого вимагати від дитини, не – як карати і забороняти, а – чого дитині бракує, чого їй забагато, чого вона хоче, що може дати».
Януш Корчак застерігає педагога-початківця: «На що ти витрачаєш години життя, на що марнуєш запас молодої енергії? Із записів складаєш підсумок життя. Вони засвідчують, що ти не протринькав його» та дає пораду опиратися на власний, нагромаджений у важкій праці досвід, бо «живучи чужим досвідом, дослідженнями, поглядами так багато втрачено довіри до себе, що не хочеться самому дивитися».
Для правильної діагностики необхідне постійне спостереження, яке дає можливість визначити поведінку та реакції дитини. Це допоможе визначити закономірності у поведінці дітей, знання яких посилюватиме ефективність педагогічного впливу. Тут прослідковується той самий діалогізм з професійним «Я», оскільки ведеться не лише запис ситуації для її подальшого педагогічного аналізу, а й психоемоційний стан дослідника. Для отримання якісних даних спостереження повинні враховуватися всі аспекти, в тому числі об’єктивне ставлення до самого себе.
Усі педагогічні праці Я. Корчака опираються на спостереження та власну рефлексію. До історії соціальної педагогіки він прийшов як реформатор-практик у площині виховання, особливо соціального. Його педагогічні листи навчають вихователів мислити, спрямовуючи це мислення на педагогіку фактів і явищ дрібних, часто незауважуваних, незначних – однак які в сумі допомагають будувати знання про дитину, що є необхідною для чіткої і достовірної виховної діагностики.
А так званими «важкими» Я. Корчак називав дітей з девіаціями у поведінці, тобто таких щодо яких застосовані традиційні методи впливу не давали результатів у виховній роботі. Я. Корчак сам порушив проблему щодо їх ізоляції від «здорових особистостей». На його переконання, вияви щирості, доброзичливості, доброти і розуміння принесуть бажані результати для виправлення важких дітей.
Слід переконати дитину в тому, що вона потрібна, створити для неї такі умови, щоб вона повірила у свої сили, переконалася у своїй вартісності, позбавилася комплексів. Надання дитині вчасної допомоги вбереже її від покарання, а суспільство – від необхідності організації закладів перевиховання.
Відразу ж після діагностики для важкої дитини мала бути організована всебічна педагогічна допомога. Цей процес починався з визначення категорії «важких» дітей. Правильний поділ, на думку Я. Корчака, створює можливості для добору відповідних методів педагогічного впливу.
Основні положення педагогічної етики Януша Корчака: любити дітей, захищати їхні права та інтереси, дбати про їх здоров’я, самопочуття, виявляти доброту та повагу до кожного вихованця, розуміти психологію дітей, ставити розумні вимоги до організації навчально-виховного процесу, вміти аналізувати ситуації, передбачати їх наслідки.
Етичні вимоги стають основою переходу на третій рівень – рівень взаємодії вихователя та вихованця. Опираючись на засадничі положення дитиноцентризму, взаємодія в діаді дитина – дорослий (в контексті професійної педагогічної роботи – в діаді педагог – вихователь – учень – вихованець) визначаємо основі форми взаємодії: спільна діяльність та діалог. Ця взаємодія відбувається відповідно до визначеної мети, принципів та технології, створення сприятливих педагогічних ситуацій для задіяння потенційних можливостей дитини з метою самовдосконалення, самоуправління, а, як результат – самоактуалізації. Високий рівень взаємодії можливий за умови взаємної поваги та визначення меж свободи дії суб'єктів виховного процесу і регулювання їх відносин нормами поведінки на основі взаєморозуміння.
Вихователеві потрібна практика безпосереднього контакту з дитиною. Пізнання дітей і досвід нададуть йому впевненість у власних силах, навчать його організувати дитячий колектив.
У поведінці з дітьми вихователь повинен виявляти щирість і педагогічний такт. Надто сувора поведінка викликає у дітей лицемірство і брехню. Стимулювати мотивацію діяльності вихованців, виявляти інтелектуальні можливості для соціальної активності та самовиховання він може лише через інтерес.
У взаємовідносинах вихователь – вихованець повинна стверджуватися рівновага, засобом якої виступає дисципліна, що підтримується не ззовні, а через самоусвідомлення її моральної необхідності. Свобода і воля мають бути збалансовані з обов’язком та відповідальністю, щоб не виростити безвільного або тирана. Водночас Я. Корчак розумів і те, яку небезпеку несе й інша, протилежна, міра свободи – її обмеження. Тому, «…уникаючи цих двох небезпек, які загрожують кожній системі виховання, Корчак розвивав ідею співуправління і партнерства, надаючи їй дуже конкретну, а водночас оригінальну форму».
Він поставив дитину в центр педагогічного процесу і вважав, що правильне розуміння свободи переносить на місце наших фантазій реальні дитячі потреби і веде до справжнього піклування про щасливу долю дитини.
Обов’язок за результат виховання Я. Корчак покладав як на вихователя, так і на вихованця. Він звертається до дітей з проханням, щоб і вони відчували ситуацію виховання, допомагали йому (вихователю), співпрацювали з ним, бо чи буде вихователь злий або добрий залежить і від них самих теж. У цьому проявляється і принцип рівноправності дорослих та дітей: розуміння дитиною співвідповідальності за результат виховання ставить її на рівну позицію разом із дорослим, тим самим спонукає до сприйняття виховної корчаківської істини – дорослі впливають на дітей, але й діти впливають на дорослих. Разом вони вчаться одні в одних та удосконалюють одне одного.
Основні норми, якими повинен керуватися вихователь у взаємодії з вихованцем, у контексті ідей дитиноцентризму Януша Корчака:
- норма правди – все, що робить вихователь, повинно бути щирим, в цьому проявляється його педагогічна етика;
- норма добра для дитини – добро дитини стає для вихователя головним і беззаперечним мотивом його діяльності;
- норма прикладу – жодні цінності чи ідеали не вплинуть на вихованця швидше, ніж через особу, котра їх проявляє;
- норма педагогічної проекції – уміння подивитися на ситуацію очима вихованця;
- норма емоційного зв’язку з вихованцем – взаємодія з вихованцем як з особистістю;
- норма поваги до гідності дитини – сприйняття дитини як рівної собі людини;
- норма професіоналізму у вихованні – задуми та діяльність вихователя повинні бути компетентними, фаховими, дозрілими [258].
На думку Корчака, ідеальним є «розумний» вихователь. Основні професійні риси «розумного» педагога-вихователя у контексті ідей дитиноцентризму Януша Корчака:
- Працьовитість, бо праця цінна сама собою.
- Емпатія як розуміння вихованців, вміння відчувати емоційний стан підопічних; його роздуми і сумніви стосовно недостатності своїх знань, немічності особистості здаються далекими від проблем сучасності. Використання чужих знань, постійне і наполегливе бажання зрозуміти дитину і її становище, аж до спроби співучасті в її почуттях і переживаннях, дають внутрішню силу і переконують, що можна пробачити кожну дитину. Кожен заслуговує на другий шанс. Зусилля, докладені з метою пізнання окремої дитини, приносять виховні плоди, збагачують зрілістю і мудрістю.
- Організованість. Добрий вихователь повинен вміти організувати умови для комфортного та відповідного росту і розвитку кожного вихованця; створювати виховні ситуації, які б допомагали йому виявити й заохотити активність та ініціативу дитини, що є засобом становлення самостійності.
Я. Корчак вказував на значення виховного середовища у розвитку дитини, підкреслював такі фактори депривації, як алкоголізм, злочинність, проституція, психічні хвороби. Педагог звертав увагу на позитивний вплив культурної атмосфери, клімату взаємної доброзичливості, толерантності, довіри, задоволення потреб дітей. Він підкреслював, що дитина «за рамками» залишається дитиною, і їй слід створити умови для правильного розвитку. Щоб правильно оцінити дитину або виховну ситуацію, Я. Корчак звертався до наукових педагогічних знань, але остаточна оцінка окремих випадків була зроблена ним у результаті узагальнення і побудови власної об’єктивної системи знань про дитину та методи виховного впливу на неї. Завдяки такому підходу він поєднував дві сторони наукових пошуків, дослідження загальних закономірностей і дослідження індивідуальних випадків. В одних випадках треба враховувати соціальний характер суперечностей розвитку дитини, в інших – створювати умови їх виникнення: ставити нові завдання і цілі, мотивувати прийняти цілі, допомогти знайти засоби їх досягнення.
- Відповідальність за сьогоднішній день, за право дитиною бути самою собою. На думку Я. Корчака, завдання соціального виховання – створення умов для розвитку дитини, прояв доброзичливості, терпимості, розуміння.
- Терпеливість, якщо з'являться труднощі в процесі виховання. Я. Корчак розумів усю повноту складності виховної роботи, її особливості.
- Відмова від шаблонності в мисленні та практиці роботи. Для Я. Корчака, в рамках його дитиноцентричної позиції, особливо важливим був індивідуальний підхід до кожної окремої дитини.
- Педагогічна рефлексія.
Як бачимо, роль педагога в педагогічній концепції Я. Корчака проявляється не прямо, а опосередковано, шляхом допомоги дитині у створенні умов для успішної соціалізації. Педагог як агент соціалізації у дитячих будинках, наголошував Я. Корчак, повинен виконувати роль опікуна, наставника, посередника.
Що ближчим педагог стає дитині, то більше виявить у ній рис, гідних уваги. Ця близькість, вважав дослідник, розкривається передовсім через усвідомлення духовної суті дитини. За Корчаком, на це може бути здатна тільки добра людина, а таким і має бути педагог.
Видатний педагог на власному прикладі щоденно доводив необхідність спілкування з дітьми. Щира розмова, зацікавлення тим, що переживає дитина були першими і визначальними умовами подальшого успішного розв’язання проблем, важких задач, морально-психологічна підтримка у процесі нелегкої справи – рости і ставати дорослим.
У результаті здійсненого аналізу дитиноцентричних поглядів Я. Корчака можемо стверджувати, що завданнями педагога-вихователя у здійсненні соціально-виховної роботи є: забезпечення дітям свободи гармонійного розвитку, тобто умови для вільного фізичного, морально-психологічного та інтелектуального зростання.
- Налагодження комунікації з дітьми.
- Формування педагогічного (виховного мислення).
- Створення системи самоврядування в колективі вихованців
Як писав Януш Корчак, самоврядування дітей – це результат складної і тривалої діяльності педагогів. Самоврядування вимагає більше уваги, більше зусилля, більше часу від вихователя, поглиблює і оживляє, але водночас і надовго ускладнює його працю. Тільки колектив однодумців і професіоналів може ставити перед собою такі складні завдання і успішно їх розв’язувати. Діти ж радують нас початком формування своєї позиції і проявом ініціатив.
На думку Я. Корчака, вихователь: допомагає дітям у формуванні та уточненні цілей і завдань, що стоять перед групами і перед кожною дитиною окремо; виступає для дітей джерелом різноманітного досвіду, до якого завжди можна звернутися за допомогою, зіткнувшись з труднощами у розв’язанні тієї чи тієї задачі; прагне до досягнення емпатії, що дає можливість розуміти почуття і переживання кожного; нарешті, для формування лідерської позиції він сам демонструє лідерську поведінку: різноманітні стилі лідерства, якості особистості лідера, повагу прав і свобод інших, делегування повноважень та ін.
Постійно перебуваючи у стані активної творчої самореалізації, вдосконалюючи у такий спосіб свою особистість, а також активно працюючи над удосконаленням учня, Я. Корчак мав свою творчу підбіркуи з оригінальними концептуальними підходами, які полягали у тому, що:
- знати дитину – перша й основна умова їх виховання;
- тісний взаємозв'язок теорії з практикою є основою наукової педагогіки;
- пізнання дитини – процес постійний;
- дитина має право залишатися такою, якою вона є; обов'язок вихователя – визнавати це право;
- дитина сама має себе пізнавати;
- система виховання дитини має ґрунтуватися на сприянні у вияві активності й самодіяльності;
- дослідження дитини має відбуватися з використанням методів медицини, соціології, статистики тощо;
- діяльність вихователя – це постійний пошук істини, творче дослідження кожного педагогічного явища;
- спостереження, опитування, вимірювання, аналіз, порівняння, узагальнення – основні методи вивчення особистості дитини;
- у вихованні оцінюється не учень, а його вчинки;
- дослідницькі вміння батьків – основа оптимального розвитку дітей.
Пробудження в дитині віри в себе, життєвої відваги й усвідомлення власної самоцінності, а також довіряти дитині. Великої уваги Я. Корчак надавав правильному підбору педагогів, опираючись скеруванню на роботу випадкових людей (по знайомству). Одним із основних критеріїв прийому вихователів на педагогічну роботу має бути сприйняття педагога вихованцями.
Вихователь не може працювати з переконаннями, що він ніколи не помиляється, бо від помилок ніхто не застрахований. Але ж хороший педагог відрізняється від поганого лише кількістю зроблених помилок, завданих кривд. Є помилки, які хороший вихователь робить лише раз і, критично оцінивши, більше їх не повторює. Поганий вихователь вину за власні помилки перекладає на дітей. Хороший вихователь знає, що над дрібними епізодом варто замислитися, бо в ньому прихована проблема… Розумний вихователь не дується через те, що не розуміє дитини, а роздумує, шукає, розпитує дітей. Вони навчать його, як їх глибоко не ранити – аби лише він хотів вчитися.
Я. Корчак вимагав від вихователів упроваджувати в практику роботи власні ідеї, реалізовувати творчі підходи Адже, як він стверджував, «…у вихованні все є експериментом – спробою. … Спроба повинна бути обережною, розважливою, не наражати на небезпеку – і така спроба – уся наша система виховання».
Невід'ємними рисами педагога-вихователя, як уважав Я. Корчак, є педагогічна інтуїція та педагогічна майстерність. На думку Януша Корчака, кожен педагог повинен самостійно дійти до свого переконання. Якщо не привчати цьому молодих вчителів, то згодом складніші проблеми їм буде значно важче вирішувати .
Аналізуючи педагогічну спадщину Януша Корчака, приходимо до висновку, що виховання – це процес взаємодії педагога-вихователя та вихованця, що здійснюється в умовах спільного з дитиною проживання життя, діалозі, на основі принципу рівноправності. Ця взаємодія передбачає взаєморозуміння, взаємоповагу, взаємовплив. Необхідною умовою результативності виховання у контексті реалізації ідей дитиноцентризму є створення сприятливих для цього умов, що забезпечують безпосередній толерантний емоційний контакт дитини і дорослого.
